Скаженіють люди
Скаженіють люди,
немов ті собаки,
Хто втрачає розум,
Бо злий і пихатий
Хтось його не має,
лиш безмежні статки,
Які із нахабством
Навчилося красти
Хтось не вірить в казку
Й зовсім не читав їх
Про честь, добро й ласку
Звісно ж нема й гадки
Навіть божевілля –
це не страшна вада
Як ота спокуса,
до грошей і влади...
Та своє сумління
не згубиш, як маєш,
Очі не заплющиш
брехню, не сприймаєш
У житті гадаю,
як на довгій ниві
Хто в сльозах нещасний,
З грошима - Щасливий!
