Зима

Зима лютує якось не на жарт,

Морозний вітер, сніжні хуртовини

Комусь на радість, а комусь на зло

Від чого щонайменше очманієш

Коли під ковдрою засуджуєш зухвалість й зло

Й нічого вже на думку не спадає

Хіба, що втома від надмірного «спання»

Лінь та байдужість, вищого гатунку

 

Хто до проблем себе спиною поверта

Тремтить за свою шкіру в порятунку

Найгірше це кудись за мить зника,

Найгірше бо на те не маєш впливу,

Бажання вижити природно виника

Банальне і святе, чомусь не дивно...

Прикро на жаль, але це сьогодення,

Біль, сльози, рідних і близьких

Всіх тих кого уже живих нема,

Й не повернути їх, найбільш шкода ..

Саме на очі й навертається Сльоза...

Чи в цьому Є сенс лЮдського життя?

Хто відповість за скоєні страждання?..

За свою тупість і розчавлене буття?

 

В душі ще теплиться, надія і добро,

В чім винна зазвичай людина?

Але так склалося іще давним- давно

Від покоління переходить в покоління

Лиш вІра до безмежної любові надиха

Хіба зігріє, оце все..? бо ж зима..,

Холодна... таки прийшла ...