По-барабану...

Без форми люди — це нудьга,

Не можна неосяжне обійняти.

Так день за днем життя трима

В полоні знахабнілого бажання.

 

Бути рабом у кайданах потреб —

Як небажання вирватись з полону,

Спокусі підкорятися щодня,

Піджавши плечі, на все давати згоду.

 

Але ж це дурість чистої води,

Яка без жалю кидає в прірву.

Як трава в полі — жити без мети,

Без спротиву хилитись у бік вітру.

 

На вигляд — натуральна маячня,

Коли на тебе уваги не звертають.

І змиришся, діставши стусана,

Бо чужий біль комусь по-барабану…

 

23.08.2025