1986-1988

Сорок рочків — ніби сорок діб,

Вмить пролетіли, немов ті птахи.

Борг чемно віддавали в ППО —

Двадцятирічні хлопці молодії.

 

Коцарка, потяг, жарти, сервелат,

В дорозі, як у вікна, викидали.

Гоління наголо, добротна лазня —

Шок від гороху на обід в їдальні.

 

І почалося: муштра та повчання,

Страшилки від дідів та старшини —

На кшталт: забудьте пестощі домашні

Та мамині найкращі пироги.

 

Щоденне шикування на плацу,

Безглузде крокування взводу.

Гусячі кроки з вихованням на меті,

Навколо озера, не дивлячись у воду.

 

Робили воїнів з маминих синків,

Та вибрики нікого не лякали.

Нерви псували незручності такі,

Та КДБ пильно досьє перевіряли.

 

Після присяги служити почали,

Смоктала кров — щоденная рутина.

Рік промайнув та кілька місяців —

Думка про дємбель душу палко гріла.

 

Стали доросліші вправні парубки,

Час служби звісно свій не змарнували.

Хоч без бажання, та борг свій віддали,

Задовольнивши вимоги держави.

 

2026