Осінь

Вже осінь хмарами небо укрила,

Сльозами вмивається дощ,

Холод нахабний і злий атакує,

Ніби злякав його хтось.

 

Бабине літо трішки, звичайно,

Востаннє зігріє теплом,

Кого приласкає, кого приголубить

Немов материнським крилом.

 

Сонце прокинеться і посміхнеться

Промінчиком, пестивши, все.

Тепло, безперечно, ще повернеться

На мить, на годину чи день...

 

Важливо, щоб холод злий та підступний,

Злякавшись тепла, відступав.

Мабуть, все одно, зимою чи влітку,

В природі завжди так було...