Вітаю мамо...

Вітаю вас, мамо, рідненька.

Ти вже дожила до сивин.

Щодня покою не знала

З багатьох життєвих причин.

 

З малих літ мене доглядала

І годувала грудним молоком.

Та й на брата мене залишала,

Хоча він був тоді малюком.

 

В дитсадок мене відправляла

В ті далекі нелегкі часи.

Букву «р» говорити навчила,

Коли слово «дурак» повторив.

 

Прийшов час до школи піти,

Ну а віку ще бракувало.

Не багато — п’ятдесят лише днів,

Та й навчатись не хотів я.

 

Без клопоту наука зайшла,

Переходив від класу до класу,

Накопичував досвід і знання,

Намагався не гаяти часу.

 

Пролетіли шкільні роки,

Довелося фах обирати.

Однокласники, немов птахи,

Полетіли життя влаштувати.

 

Вир студентський подарував

Незабутній букет емоцій.

За підтримку — дякую вам,

За екзамен життя та досвід.

 

Свою стежку в житті обирав

Завдяки вашій теплій турботі,

Яку по-своєму шанував

У життєвім коловороті.

 

Не за планом був у військах,

На повернення звісно чекали.

Саме армія міцно впливає

На свідомість і приводить до тями.

 

Сплине час — інститут закінчу,

Тут і розум стане в нагоді.

Шанував любов завжди твою,

Завжди вдячний за твою поміч.

 

Ну як ти, мамо…

 

Вибач, що мовчав.

Образа гризла,

сумління закривало очі.

Своєї справедливості шукав —

так вам здавалося,

тоді що хтось наврочив.

 

Чи винний?

Думаю, що ні.

Я не хотів,

щоб так все відбулося.

Бо зупинити час

нікому у житті

не вдасться зараз…

Та й раніше

не вдалося.

 

Вибач…

 

1989-2022